Клавіші розучували ніч.

Із мелодій ледь летіли зорі.

Котик з казки ледь торкає віч

Музикою радості і волі.

І дитячий невмирущий дзвін

Колискових сонячних, яскравих,

Піднімав народи із колін

Мовою небесної заграви.

Скрипка розривалася на біль,

І Кармен журилася у пісні.

Наче листя, линув звідусіль

Ніжний тенор солодково-різний.

І лише у вирі хризантем

Прокидався вальс п’янкого літа.

Із гілок закоханих дощем

Било клавіш невмируще світло...

Не співав так ніжно ще рояль,

В серце прямо музика не лилась...

В нотах лиш замріяна печаль

Й мрія не вчарована лишилась.

Дощ терпкий верхів’ям стугонів

І зливавсь в холодні неба соти.

«Музико!» - лиш крикнути хотів,

Та... замовк. Бо слово влилось в ноти...